Піснекрилий марлін

Таверна в портовому районі Альмарджунто майже не вирізняється серед сусідніх будівель. Вона зведена з грубого вапняку та ракушняку, з простим, навіть трохи похмурим фасадом. Єдині елементи, що привертають увагу — це стара дерев’яна вивіска та дві масивні колони біля входу, прикрашені вицвілими морськими раковинами. За переказами, назва таверни походить або від мисливців на морських чудовиськ, або на честь юнака, якого колись убив марлін під час невдалого вилову.

Колись заклад належав суворому рибалці, який залишив море й осів на суші. Він мав звичку пригощати відвідувачів пивом і довгий час славився своїми історіями про штормові рейси та дивні знахідки у глибинах. Проте з роками він став мовчазнішим, а його розповіді — коротшими й рідкіснішими, ніби море забрало з нього слова разом із частиною душі.

Всередині таверна така ж стримана, як і зовні: темне дерево, прості столи, мінімум прикрас і запах солі, що в’ївся в стіни. Будівля має три поверхи — на першому розташована основна зала, тоді як другий майже завжди порожній і використовується рідко. На третьому поверсі знаходяться кімнати для постояльців, але й вони не користуються великою популярністю, через що там часто панує тиша, перервана лише скрипом дощок і шумом порту знизу.